Віталій Савчук: Доступ більшого числа пацієнтів до медикаментів може бути тільки наслідком, а не причиною для визнання патенту недійсним

Коментар Віталія Савчука, старшого юриста ЮК «Правовий Альянс» для РБК-Україна

Закон байдужий до благих намірів визнання патенту недійсним, зате уважний до причин. Це означає, що суд не може керуватися тільки ідеями ситуативного громадського інтересу - він повинен застосувати норми закону. Закон же в свою чергу (в ідеалі) складено так, щоб постійно враховувати суспільний інтерес.

У більшості країн патентне законодавство працює схожим чином. За інвестиції, зусилля, і ризики, пов'язані з розробкою нових технологій, власник патенту на винахід отримує винагороду - 20-річну монополію на його використання на ринку. Будь-який винахід має відповідати ряду критеріїв (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність). При невідповідності хоча б одного з них патент може бути визнаний недійсним. Якщо це відбувається, монополія припиняється, і пацієнт (якщо мова про фармацевтичну галузь) може раніше отримати доступ до більш доступних генеричних препаратів. Тобто, доступ більшого числа пацієнтів до медикаментів може бути тільки наслідком, а не причиною для визнання патенту недійсним.

Якщо переплутати причину із слідством, можна сміливо знехтувати більшістю патентів - як правило, на ринок нескладно поставити більш доступний товар вже через кілька років після опублікування патенту. У короткостроковій перспективі може здатися, що споживачі від цього виграють. Виробники ж оригінальних препаратів втрачають мотивацію інвестувати час і кошти в розробку нових технологій. Таким чином, в довгостроковій перспективі пацієнти ризикують спостерігати уповільнення розвитку в галузі, а значить - залишитися без ще якісніших ліків.

Проблема не є особливістю України. Вона також не обмежується фармацевтичною галуззю. У світі дійсно існує проблема «вічнозелених патентів» - отримання заявником нового патенту на відому технологію завдяки внесенню в неї незначних змін. В цьому випадку не існує іншого способу визначити справедливість монополії, окрім як перевірки в суді кожного окремого винаходу на відповідність критеріям.

Таким чином, не можна однозначно говорити про те, що патентний захист обмежує доступ пацієнтів до доступних ліків. Закон дає можливість в судовому порядку перевірити це твердження в кожному випадку. Очевидно, що баланс інтересів бізнесу та споживача важливий і, напевно, в повній мірі недосяжний. Це не означає, що не потрібно намагатися його досягти. Однак такі випадки, коли компроміс неможливий, все таки трапляються. Саме для таких ситуацій існує інституція "примусове ліцензування".

Міжнародне законодавство (стаття 31 Угоди Світової організації торгівлі (СОТ) про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності) і чинне національне законодавство (в статті 30 закону України про охорону прав на винаходи і корисні моделі і Порядок надання КМУ дозволу на використання запатентованого винаходу визначено Постановою КМУ від 14 січня 2004 року № 8).

У світовій практиці досвід надання примусової ліцензії існує (наприклад, в Руанді - препарат TriAvir для боротьби з ВІЛ; в Таїланді - препарат Kaleta (також призначений для лікування ВІЛ / СНІДу, препарат Plavix; Індія - препарат Nexavar; Бразилія - препарат Stocrin).

Тим часом, необхідно звернути увагу на рішення Єврокомісії від 29 листопада 2017 року щодо заходів для забезпечення того, щоб права інтелектуальної власності були добре захищені, тим самим заохочуючи європейські компанії, зокрема малі і середні підприємства, а також нові компанії, інвестувати в інновації та креативність.