Аналіз законопроектів «Про систему професійних кваліфікацій» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення сторін колективних переговорів»

Модленко Наталія, юрист ЮК «Правовий Альянс»

2 жовтня 2012 р. в першому читанні за скороченою процедурою було прийнято проект Закону України від 20.12.2011 р. № 9625 «По систему професійних кваліфікацій». Проект є черговим варіантом ряду попередніх проектів, його було зареєстровано в парламенті ще в грудні 2011 р. за ініціативою Конфедерації роботодавців України.

В документі закладено високі соціально значущі завдання, від створення умов для професійного розвитку особистості, підвищення конкурентоздатності працівників відповідно до сучасних та перспективних вимог ринку праці, запровадження системи стандартизованого оцінювання результатів навчання та компетенції осіб, забезпечення взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці, гарантування прозорості процесів планування, отримання, оцінювання та визнання професійних кваліфікацій особи.

Основною ідеєю документу було створення нормативного акта, який би врегульовував відносини, що виникають на ринку праці між роботодавцями, галузевими (міжгалузевими) радами з розроблення професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами (акредитованими організаціями, що надають відповідну професійну кваліфікацію за результатами оцінювання знань та навичок особи, яких вона набуває впродовж життя задля професійного розвитку), уповноваженими органами у сфері освіти, зайнятості, соціально-трудових відносин.

Так, професійною кваліфікацією визначено встановлений компетентним органом офіційний результат оцінювання досягнення особою результатів навчання з урахуваннямпрофесійних стандартів, що діють у сфері праці, та відображає здатність особи виконувати завдання і обов’язки професійної діяльності певного виду та складності. В основу законопроекту закладено принцип сумісності національних та галузевих (міжгалузевих) рамок кваліфікацій (узагальнених описів кваліфікаційних рівнів) з міжнародними, що цілком відповідає продекларованому курсу України на євроінтеграцію.

Для управління системою професійних кваліфікацій законопроектом передбачається створення колегіального органу - Національної комісії з питань регулювання професійних кваліфікацій, яка має скеровувати галузевих (міжгалузевих) рад з розроблення професійних стандартів і стратегії розвитку професійних кваліфікацій та кваліфікаційних центрів. На сьогодні в Україні діє Міністерство соціальної політики України та Державна інспекція України з питань праці.Виходячи зі змісту положень законопроекту передбачається саме створення нового державного органу, до функцій якого буде віднесено координацію діяльності у сфері професійних кваліфікацій, в тому числі затвердження професійних стандартів.

Відповідно до законопроекту обсяг необхідної кваліфікації працівників для працевлаштування та/або для допуску особи до виконання професійних обов’язків, робіт, завдань визначається роботодавцем відповідно до законодавства України про працю, відповідних кваліфікаційних характеристик та рекомендацій Національної комісії з питань регулювання професійних кваліфікацій. Зі змісту положень даної статті залишається не зрозумілим роль рекомендацій зазначеного державного органу в процесі працевлаштування.

Діючим законодавство передбачено затвердження кваліфікаційних характеристик в межах повноважних міністерств, наприклад, Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників у галузі охорони здоров'я затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 р. № 117. Довідник розроблено з урахуванням змін державних стандартів щодо класифікації професій та чинної номенклатури посад медичних працівників системи МОЗ. На прикладі посади провізора: Номенклатуру провізорських спеціальностей та Положення про порядок проведення атестації фармацевтів затверджено наказом МОЗ вiд 12.12.2006 р. № 818. Атестацію провізорів та фармацевтів проводять спеціальні комісії при МОЗ – склад Центральної атестаційної комісії затверджено наказом МОЗ від 04.05.2012 р. № 336. До неї входять позаштатні спеціалісти МОЗ, чиновники Державної служби України з лікарських засобів, наукові працівники, члени громадських організацій тощо.

Із положень законопроекту можна зробити висновок, що із його прийняттям функцію затвердження подібних нормативів, положень, номенклатур та контролю за їх виконанням буде виконувати Національна комісія з питань регулювання професійних кваліфікацій та підпорядковані їй структури.Спеціальному регулюванню підлягатимуть професії («регульовані професії»), пов’язані зі збереженням життя, здоров’я людини, виникненням надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. Уряд визначатиме перелік таких професій, порядок присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій, що випливає з необхідності посиленої уваги до знань, навичок та вмінь працівників зазначених сфер.

Можна припустити, що із прийняттям законопроекту у зв’язку із переходом вищезазначених повноважень буде розпочато процес затвердження новоствореним органом галузевих рамок кваліфікацій відповідно до Національної рамки кваліфікацій (затверджено постановою КМУ від 23 листопада 2011 р. № 1341), галузевих професійних стандартів, порядку акредитації кваліфікаційних центрів галузевими (міжгалузевими) радами, типового порядку присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій, порядку розгляду скарг тощо. Вбачається, що цей процес потребує затрат часу та трудових ресурсів.

Загалом законопроект містить норми загального характеру – в ньому не передбаченомеханізм практичного впровадження запропонованої моделі визначення професійної кваліфікації, умови і порядок заміни чи перебудови існуючої системи на нових засадах, що може призвести до виникнення чисельних колізій під час застосування акту в майбутньому. Положення щодо фінансування (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів міжнародної технічної допомоги, роботодавців та/або їх організацій (об’єднань), професійних спілок та їх об’єднань, фізичних осіб, інших джерел) також не визначають реальний механізм існування такої системи.

2 жовтня 2012 р. парламентом було схвально проголосовано ще один документ: за основу зі скороченням строку підготовки прийнято законопроект від 23.02.2012 р. № 10106 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення сторін колективних переговорів».

Закон України «Про колективні договори і угоди» запропоновано ввести нове для документа поняття «соціальний діалог». Так, сторонами колективних угод запропоновано визначити сторони, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог. Термін «власники або уповноважені ними органи» в аспекті укладення та виконання колективних договорів, угод в проекті передбачено замінити на термін «роботодавці», термін «трудящі» - на термін «працівники», що цілком відповідає чинному законодавству України про соціальний діалог.

У законопроекті запропоновано закріпити колективні угоди на наступних рівнях: на національному - генеральна угода, галузевому - галузеві (міжгалузеві) угоди, територіальйному на двосторонній або трьохсторонній основі - територіальні угоди.

В Законі України «Про Кабінет міністрів України» прийнятим за основу проектом запропоновано закріпити повноваження уряду виступати стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяти його розвитку, проводити консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин; в межах забезпечення державної політики передбачено також повноваження Кабінету міністрів України по забезпеченню виконання положень Генеральної угоди в межах взятих зобов’язань.

В Законах України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» термін «роботодавець» проектом визначається як юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб. При цьому на відміну від чинної редакції Закону проектом не передбачено виділення роботодавців, розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій, філії або представництва в окрему категорію.

Слід відмітити, основною метою законопроекту № 10106 вбачається приведення законодавства до єдиних стандартів щодо термінологічного апарату. Потенційно негативних наслідків при застосуванні для роботодавців у разі прийняття даного законопроекту не вбачається.

Однак системний підхід до вдосконалення та уніфікації дефініцій у законодавстві України, зокрема щодо сфери соціально-трудових відносин, витримується недостатньо послідовно. Наприклад, термін «роботодавець» в Законах України «Про організації роботодавців», «Про охорону праці» тощо визначається як власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.