Державно-приватне партнерство в сфері охорони здоров'я

Алешко Дмитро, партнер ЮК «Правовий Альянс»

Костіна Аріна, молодший юрист ЮК «Правовий Альянс»

Розвиток державно-приватного партнерства ще на початку 2010 року було затверджено урядом як один із напрямів удосконалення системи охорони здоров'я. У жовтні того ж року набрав чинності закон України «Про державно-приватне партнерство» - закон, який відобразив погляди держави на принципи, форми і умови взаємодії приватного сектору і держави.

Закон фактично відтворив картину державно-приватного партнерства, існуючу на практиці, водночас залишивши відкритим багато питань щодо співвідношення державно-приватного партнерства із концесіями, інвестиційною діяльністю, спільною діяльністю; не надавши законодавчого підґрунтя для розвитку фінансових інструментів державно-приватного партнерства. Наслідком чого може бути (і) надмірне фінансове навантаження на бюджет, та (іі) ризик зловживань із використання державних гарантій.

Важелями, котрі зможуть запобігти надмірному навантаженню на бюджет, є прозорість договорів та структурованість конкурсних процедур. Водночас з метою обмеження фінансових ризиків проекти договорів державно-приватного партнерства мають оприлюднюватись, а конкурсні процедури у випадку участі у них єдиного претенденту мають призупинятись для надання додаткових конкурсних заявок, оскільки без них малою є вірогідність гарного співвідношення “ціна / якість”.

Успішність проектів державно-приватного партнерства залежить не лише від розрахунку витрат бюджету, а вірогідніше зумовлюється ґрунтовним економічним розрахунком участі приватного партнера у проекті. Адже приватні компанії не можуть переслідувати виключно благодійну ціль - “покращення сфери охорони здоров'я”. Підготовка обґрунтування участі у проекті зазвичай враховує аналіз наступних факторів / можливостей: отримання доступу на нові ринки, розширення дистриб'юторських каналів, посилення надійних ділових зв'язків із державними структурами, підтримка стабільного економічного розвитку нових ринків тощо.

На Світовому економічному форумі додатково до економічної обґрунтованості доцільності залучення приватного партнеру до проекту були передбачені ще дві гарантії успішності реалізації державно-приватного партнерства, а саме: наявність центрального ініціатора, що залишається активізуючою силою протягом всього строку проекту, а також стратегії залучення нових учасників - місцевих партнерів.

Та все ж таки першочерговим є питання залучення прямих капіталовкладень та інвестицій в проекти державно-приватного партнерства. Щодо сфери охорони здоров'я, зовнішніми джерелами фінансування проектів можуть виступати Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, приватні інвестиційні групи (наприклад, Apax Partners), Global Health Initiatives.

В Україні Глобальний фонд є чи не єдиною представленою міжнародною фінансовою організацією державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я. На прикладі Глобального Фонду можна прослідкувати ознаку притаманну взаємодії приватного і публічного сектору у сфері охорони здоров'я. Адже у той час як загалом державно-приватне партнерство являє собою альтернативу приватизації життєво важливих об'єктів державної власності стратегічного значення, державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я частіше характеризується залученням приватного сектора до таких проектів як: розробка лікарських препаратів, дистрибуція субсидованих препаратів для контролю окремих хвороб, покращення послуг в охороні здоров'я, просвіта населення, поліпшення контролю за якістю лікарських препаратів тощо.

В Україні також діє Програма розвитку державно-приватного партнерства, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), і допомагає створенню в Україні середовища, сприятливого для взаємодії приватного сектору і держави за допомогою вдосконалення законодавства, навчання та інформування тощо.

Загалом взаємодія держави і приватного сектора для вирішення суспільно важливих завдань має довгу історію, зокрема, в Україні. Тоді виникає питання: чому державно-приватне партнерство не працює на тому рівні, який йому пророкувався? Можливо проблема полягає виключно в неопрацьованості закону? Однак у той час як у Російській Федерації на сьогодні не існує закону (окремі проекти затверджені навесні 2013 року), державно-приватне партнерство працює і без розробленої законодавчої бази. За відкритими даними у Російській Федерації наразі існує біля 170 проектів взаємодії приватного сектора і держави, серед яких мінімум 10 - проекти у сфері охорони здоров'я. За аналогією із міжнародною практикою для розвитку державно-приватного партнерства в Російській Федерації був заснований Центр розвитку державно-приватного партнерства. 2007 року створено Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності. Федеральний закон «Про банк розвитку» прямо закріплює за останнім функції учасника ринку державно-приватного партнерства, а саме уповноважує на участь у реалізації інвестиційних проектів, що мають загальнодержавне значення і здійснюються на умовах державно-приватного партнерства.

Розвиток державно-приватного партнерства в Україні стримується не лише через відсутність систематизованих опрацьованих законодавчих положень. Чи не більше значення має відсутність механізмів довгострокового фінансування. Водночас, необдумане використання державних гарантій може зумовити перехід до іноземних інвесторів контролю над державними активами України. Таким чином, просто не варто поспішати із використанням сумнівного інвестиційного механізму внаслідок потужного агітаційного тиску.

Однак за останні роки на світовій арені державно-приватне партнерство стало усталеною стратегією вирішення глобальних проблем охорони здоров'я. Завдяки державно-приватним партнерствам вдається поєднувати досвід і зусилля представників різноманітних сфер діяльності для впровадження програм, що за обсягами робіт та препаратів значно перевищують лімітовані можливості окремих учасників партнерства. Так само у зв'язку із ускладненнями у виконанні державою суспільно важливих функцій по охороні здоров'я людей, та через зацікавленість приватного сектора у нових об'єктах для інвестування, приходимо до висновку, що не є доцільним залишатись осторонь від реалізації проектів державно-правового партнерства, та передусім приватному сектору необхідно долучатись до лобіювання удосконалень законодавчого регулювання цієї сфери.