До питання ліцензування медичної практики та можливості оскарження дій Міністерства охорони здоров’я.

До питання ліцензування медичної практики та можливості оскарження дій Міністерства охорони здоров’я.

Смуток Мария, младший юрист ЮК «Правовой Альянс»

Медична практика є специфічним видом діяльності, результати якої безпосередньо пов’язані із життям та здоров’ям людини, а тому правовий режим такої діяльності характеризується більшим ступенем контролю з боку держави, в порівнянні з іншими видами господарської діяльності.

Тому, з огляду на особливий характер медичної діяльності, законодавець вніс її провадження до переліку видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до Закону України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності». Здійснювати ж таку діяльність на підставі ліцензії можуть лише суб’єкти господарювання – фізичні особи-підприємці або юридичні особи. Ліцензія, таким чином, буде виступати в якості елементу їхньої господарської правосуб’єктності.

Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Органом ліцензування для суб’єктів господарювання, що бажають займатися медичною практикою, є центральний орган виконавчої влади у відповідній сфері - Міністерство охорони здоров’я України.

Під медичною практикою в свою чергу законодавець розуміє діяльність, яка пов'язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту.

Легальна термінологія визначає, що ліцензія на провадження медичної практики - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження медичної практики за умови виконання ним кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог.

Детальна регламентація порядку ліцензування у цій галузі та вимоги, що висуваються до бажаючих таку ліцензію отримати, міститься у Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з медичної практики. Ці Ліцензійні умови були затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я № 49 від 02.02.2011 р.

Відносно суб’єкта господарювання, якому вже видано ліцензію на провадження медичної практики, Міністерством охорони здоров’я може бути винесено рішення про позбавлення ліцензії, й відповідно про заборону займатися медичною діяльністю. Але й таке рішення органу державної влади у галузі охорони здоров’я можна оскаржити у судовому порядку.

Так, закон встановлює вичерпний перелік підстав анулювання ліцензії. До таких підстав належать:

• акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
• акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
• акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;
• акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
• акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;
• акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Невідповідність суб’єкта, що провадить медичну діяльність, Ліцензійним умовам та іншим вимогам закону встановлюється, як видно, під час перевірки, яку здійснює Міністерство.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2011 № 80, під час проведення позапланової перевірки з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для її здійснення, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні на проведення перевірки.

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, імені та по батькові) і засвідчується печаткою.

Якщо у суб’єкта господарювання є підстави вважати результати перевірки такими, що не відповідають чинному законодавству – він може подати позов до суду із зазначенням суті своїх позовних вимог, а також обставин, на які посилається суб’єкт в обґрунтування цих своїх вимог.

Спір, що виник між сторонами є публічно-правовим спором, а справа є справою адміністративної юрисдикції. Отже, відмова у видачі ліцензії на провадження медичної практики може бути оскаржена у суді у порядку адміністративного судочинства.

В даному випадку оскарженню підлягає рішення суб’єкта владних повноважень (Міністерства охорони здоров’я України) щодо відмови у видачі ліцензії, необхідної для здійснення медичної діяльності.

Предметом адміністративного позову у такій ситуації буде оскарження анулювання ліцензії на здійснення медичної практики.

Ключовим етапом у процесі захисту порушених прав особи (фізичної чи юридичної), внаслідок анулювання ліцензії є формулювання позовних вимог, - від цього врешті-решт буде залежати ефективність механізму захисту права у суді.

Суб’єкти господарювання, яким було анульовано ліцензії на медичну практику можуть подати адміністративний позов і сформулювати позовні вимоги і просити суд про:

• визнання протиправним та скасувати рішення Міністерства охорони здоров’я про анулюванні ліцензії на медичну практику,
• визнання протиправними дій Міністерства охорони здоров’я в частині анулюванні ліцензії,
• визнання права суб’єкта (позивача) на здійснення медичної практики (за потреби вказати за якими спеціальностями, наприклад: акушерство та гінекологія, педіатрія, терапія, стоматологія тощо)

Позивач зазвичай вказує у усі вимоги, розглянуті вище. І робить це не випадково, оскільки варто пам’ятати, що суд розглядає справу та приймає рішення лише у межах позовних вимог. Окрім того, чим більш чітко та детально будуть сформульовані позовні вимоги, тим реальнішим буде виконання прийнятого судом рішення.

Основною позовною вимогою у справах такої категорії має бути визнання нечинним наказу Міністерства охорони здоров’я України про анулювання ліцензії, виданої позивачеві.

Іноді позивач просить суд визнати нечинним також рішення Ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров’я України про анулювання ліцензії, але як показує аналіз практики, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог в цій частині. Тож формулювати позовні вимоги таким чином ми не радимо.

Тож, грамотно складений позов, повні і обґрунтовані з правової точки зору вимоги стануть запорукою успішної реалізації Ваших прав та інтересів під час судового розгляду і дозволять Вам нарешті отримати (або не втратити!) легальний дозвіл (ліцензію) на здійснення такої відповідальної та важливої діяльності як медична практика.