Некоторые вопросы возбуждения дел о банкротстве: реалии и перспективы

Баранович Мария, юрист ЮК "Правовой Альянс"

За даними, опублікованими на офіційному веб-сайті Державного департаменту з питань банкрутства, станом на 01.05.2011 року в процедурі банкрутства перебувало 14265 українських підприємств. До речі, Державний департамент з питань банкрутства, утворений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 370 від 27.03.2006, підлягає ліквідації на основі Постанови КабМінУ № 346 від 28.03.2011. Однак він продовжує виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень відповідному міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади.

Незважаючи на оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади, кількість справ про банкрутство постійно зростає. Тож виникає нагальна необхідність розглянути деякі ключові питання порушення справ про банкрутство з метою можливості захисту кредиторами своїх майнових інтересів у випадку неплатоспроможності їх боржника.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992 (надалі –«Закон») провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - «ГПК України»), іншими законодавчими актами України. Крім того, з метою правильного і однакового застосування судами законодавства про банкрутство були прийняті Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» № 15 від 18.12.2009 (далі – «Постанова Пленуму ВСУ»), Рекомендація Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 04-5/1193 від 04.06.2004, видано Лист Вищого господарського суду «Щодо деяких питань розгляду справ про банкрутство» № 05-06/520/78 від 05.02.2010.

Щодо територіальної підсудності справи про банкрутство, то вони розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника на підставі ч. 6 ст. 15 ГПК України та ч. 1 ст. 6 Закону.

Відповідно до ст. 2 ГПК України та ч. 2 ст. 6 Закону суд порушує справу про банкрутство за письмовою заявою кредитора чи боржника. Стаття 7 Закону містить детальні вимоги до заяв як боржника, так і кредитора про порушення справи про банкрутство.

Згідно підпункту "б" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство справляється державне мито в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 85 грн.).

Щодо оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справі про банкрутство, то порядок оплати відрізняється залежно від того, чи кредитор ініціює порушення справи про банкрутство чи подає заяву з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство:

1) Якщо кредитор подає заяву після оголошення порушення справи про банкрутство, то він не здійснює оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Однак повинен здійснити оплату на рахунок ДП "Судовий інформаційний центр" за внесення інформації щодо кредитора та його грошових вимог до Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство. Сума платежу - 40 грн. Вказана оплата здійснюється самим кредитором при поданні заяви до господарського суду на підставі п. 6.3. Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, затвердженого Наказом Міністерства економіки України № 77 від 11.04.2001.

2) Згідно п. 6.2 вищезгаданого Положення оплата за внесення до Єдиної бази даних інформації про порушення провадження у справі про банкрутство здійснюється ініціюючим кредитором за рахунок оплати послуги з інформаційно-технічного забезпечення господарського процессу, яка становить 236 гривень відповідно до постанови КабМінУ № 1258 від 21.12.2005 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ” (в редакції від 05.08.2009).

Варто звернути увагу, що 02.06.2011 р. був прийнятий в першому читанні проект Закону України „Про судовий збір” (реєстр. № 7530), яким планується замінити Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Крім того, проектом пропонується у ГПК України слово “державне мито” замінити словом “судовий збір”, а слова “витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу” виключити.

Законом встановлено різні підстави порушення провадження у справі про банкрутство залежно від того, хто саме (кредитор чи боржник) звертається до господарського суду з відповідною заявою. Необхідно звернути увагу, що вимоги кредиторів, які забезпечено заставою майна боржника, задовільняються в межах порушеної справи про банкрутство, але не можуть бути підставою для порушення такої справи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

За заявою кредитора (кредиторів) справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності сукупності підстав, передбачених у ч. 3 ст. 6 Закону, зокрема, якщо:

• вимоги кредитора (кредиторів), які подали таку заяву, є безспірними;
• боржником прострочено тримісячний строк виконання свого зобов'язання перед ініціюючим справу кредитором (кредиторами);
• сукупний мінімальний розмір вимог ініціюючого кредитора (кредиторів) становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

У п. 25 Постанови Пленуму ВСУ вказано, що відповідно до визначення терміна "неплатоспроможність", що міститься в абзаці 2 ст. 1 Закону, для порушення справи про банкрутство боржника не вимагається встановлення даних про перевищення сумарного розміру його заборгованості над вартістю всіх майнових активів боржника за даними бухгалтерського обліку чи фінансової звітності. У п. 27 цієї Постанови зазначено, що за змістом ч. 3 ст. 6 та ч. 1 і ч. 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором своєї вимоги до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. При цьому, безспірність вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та щодо виплати заборгованості із заробітної плати підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження". Як передбачено у п. 28 Постанови Пленуму ВСУ, не виконані банком через брак коштів на рахунку боржника платіжні вимоги є також доказом неплатоспроможності боржника та безспірності вимог його кредиторів, до яких відносяться як стягувачі за виконавчими документами, так і отримувачі за договірним списанням коштів.

У п. 31 цієї Постанови вказано, що терміном, з якого має обчислюватися мінімальний тримісячний строк прострочення боржником виконання свого зобов'язання, є момент у часі, з настанням якого це зобов'язання мало бути виконано боржником згідно з вказівками закону або договору. У п. 32 Постанови Пленуму ВСУ зазначено, що за змістом приписів ч. 8 та ч. 10 ст. 7 Закону кредитор має у цей тримісячний строк здійснити заходи щодо стягнення боргу шляхом пред'явлення виконавчого документа до виконання відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", зокрема з дня винесення постанови державним виконавцем про порушення виконавчого провадження, і додати докази цього до своєї заяви.

Варто звернути увагу, що згідно ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Як вказано у ч. 45 Постанови Пленуму ВСУ, на підставі ч. 15 ст. 11 Закону всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника за правилами ст. 14 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті Закону вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Отже, Закон пов'язує з пропуском конкурсними кредиторами строку, встановленого для подання ними заяв, припинення їх права вимоги до боржника.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 14 Закону кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника. Як вказано у п. 46 Постанови Пленуму ВСУ, Законом не встановлено строку подання заяв такими кредиторами, отже, їх може бути подано в будь-який момент під час провадження у справі про банкрутство.

Необхідно зазначити, що 18.05.2011 Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України Проект нової редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (реєстраційний № 8531). Серед низки заходів законопроектом передбачається скасування дискримінаційного порядку, за яким конкурсні кредитори, які пропустили встановлений для звернення з вимогами строк, втрачають право на отримання боргу. Натомість пропонується надати таким кредиторам можливість звернення із майновими вимогами в межах усього банкрутства із задоволенням таких вимог в останню чергу, а вже по закінченні процедури банкрутства вважати усі вимоги погашеними.

Очікується, що прийняття нової редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дозволить зменшити вартість і тривалість процедури банкрутства та суттєво підвищити коефіцієнт стягнення.