Некоторые вопросы возвращении искового заявления без рассмотрения: сквозь призму судебной практики и изменений законодательства

Баранович Мария, юрист ЮК "Правовой Альянс"

Позивачі у господарському процесі, як правило, зацікавлені в прискоренні розгляду судового спору. Однак інколи суди повертають позовні заяви без розгляду, що викликає хвилю емоцій та невдоволення з боку позивачів. Чи завжди повернення позовної заяви судом правомірне? Що необхідно робити, щоб його уникнути? Чи відбуваються зміни в законодавстві України щодо визначення підстав повернення позову без розгляду? Відповіді на ці та деякі інші питання спробуємо знайти, проаналізувавши чинне законодавство, судову практику та законопроекти.

Частина 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (надалі – «ГПК») містить вичерпний перелік підстав повернення позовної заяви та доданих до неї документів без розгляду. Необхідно звернути увагу, що Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/289 від 18.09.1997 зі змінами від 19.07.2010 (далі – «Роз’яснення») містить деякі тлумачення підстав повернення позовної заяви. Зокрема, в абз. 1 п. 3.3 Роз'яснення вказано, що недодержання вимог статей 54 і 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК.

Розглянемо кожну з підстав повернення позовної заяви окремо.

1. Підписання позовної заяви особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК).

На підставі ст. 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення від імені підприємства представляє його інтереси, зокрема, в органах державної влади, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами. Згідно абз. 11 п. 3.3 Роз'яснення, якщо суд має сумніви стосовно наявності у особи, яка підписала позовну заяву, відповідних повноважень, він у процесі підготовки справи до судового розгляду повинен витребувати у позивача докази на підтвердження таких повноважень. У разі їх неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. Посилання у заяві лише на номер і дату довіреності є недостатнім, і така заява підлягає поверненню.

2. Невказання у позовній заяві повного найменування сторін, їх поштових адрес (п. 2 ч. 1 ст. 63 ГПК).

У п. 3.1 Роз’яснення зазначено, що у випадках, передбачених ст. 56 ГПК, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання. Відомості про місцезнаходження включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

3. Невказання у позовній заяві обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми (п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Відповідно до абз. 3 п. 3.2 Роз'яснення суд не вправі повернути позовну заяву з мотиву саме недодання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ. В абз. 4 п. 3.3 Роз'яснення зазначено: якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Згідно абз. 8 п. 3.3 Роз'яснення, якщо вищезгадану підставу повернення позову виявлено судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено з метою витребування необхідних доказів чи обгрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми.

4. Неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі (п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Відповідно до п. 3 ст. 57 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Порядок сплати державного мита передбачений в Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993. Згідно п. 14 цієї Інструкції при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні мита з рахунку платника - останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ____ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення. Поняття термінів першого та другого підписів посадових осіб визначено в п. 7 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 320 від 16.08.2006. Цією нормою встановлено, що право першого підпису належить керівнику банку (філії) та уповноваженим службовим особам; право другого підпису належить головному бухгалтеру банку (філії) та службовим особам, уповноваженим керівником банку.

До речі, бувають випадки, коли судді повертають позовну заяву без розгляду, якщо на зворотньому боці платіжного доручення про сплату державного мита міститься лише підпис особи, якій надано право першого підпису, проте відсутній підпис особи, якій надано право другого підпису, і навпаки.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України № 3-170к03113 від 18.02.2003 р. зазначається, що сплата позивачем державного мита до Державного бюджету України на інші рахунки, а не на визначені у листі Державного казначейства України, не може бути підставою для повернення відповідного позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК за умови дотримання вимог Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.

Відповідно до абз. 5 п. 3.3 Роз'яснення судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита. У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до Державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

5. Порушення правил поєднання вимог або об'єднання в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, якщо сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору (п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Зокрема, згідно абз. 2 ст. 3.4. Роз’яснення суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) і в цій позовній заяві об'єднані вимоги, що грунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обгрунтовані іншими документами.

6. Неподання доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів (п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Варто зазначити, що нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення зміни до статті 56 Господарського процесуального кодексу України (щодо порядку надсилання копії позовної заяви)» на основі законопроекту № 4546 від 28.05.2009. Закон направлено на підпис Президенту 27.05.2011. Згідно нової редакції ст. 56 ГПК позивач зобов‘язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. При цьому, новелами є обов’язок позивача надсилати копії позову та доданих до нього документів: 1) всім відповідачам та третім особам; 2) навіть, якщо вони є у відповідача; 2) надсилати їх листом саме з описом вкладення.

До речі, згідно попередньої редакції ст. 56 позивач зобов'язаний був при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Згідно судової практики, що склалася раніше, позивач міг не надсилати відповідачу копії договору та інших документів, підписаних відповідачем, оскільки презюмувалося, що у відповідача другий екземпляр таких документів також є. Крім того, належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів вважався розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), реєстр поштових відправлень та засвідчений належним чином витяг з відповідного реєстру, про що вказано в абз. 6 п. 3.3 Роз'яснення.

Згідно абз. 6 п. 3.3 Роз'яснення відсутність опису вкладення до листа не тягнула за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки законодавством не було передбачено обов'язкового оформлення відправником такого опису, і тому в суду були відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

7. Надходження заяви позивача про врегулювання спору до винесення ухвали про порушення провадження у справі (п. 9 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Cуд повертає позовну заяву, якщо заява позивача про врегулювання спору надійшла до суду саме до моменту винесення ухвали про порушення провадження у справі. Однак, якщо заява позивача про врегулювання спору надійшла до суду після винесення ухвали про порушення провадження у справі, спір підлягає вирішенню по суті.

8. Неподання доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (п. 10 ч. 1 ст. 63 ГПК).

Згідно абз. 8 п. 3.3 Роз'яснення, якщо дану підставу повернення позовної заяви виявлено судом після прийняття позову до розгляду, справа підлягає розгляду по суті. При цьому, не сплачену у встановленому порядку та розмірі суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу можливо стягнути за результатами розгляду справи.

Варто наголосити, що згідно ч. 3 ст. 63 ГПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення. До речі, законодавством не встановлено обмеження строку для виправлення позивачем недоліків позовної заяви.

Отже, для того, щоб уникнути повернення позовної заяви, необхідно дотримуватися вимог статей 54 і 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви. До того ж, потрібно постійно слідкувати за змінами в законодавстві України щодо вищезгаданих вимог та визначення підстав повернення позову без розгляду. На жаль, судді не завжди правомірно повертають позовні заяви. У такому випадку на підставі ч. 2 ст. 63 ГПК України ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.