Що потрібно враховувати під час розгляду справи щодо захисту гідності, честі та ділової репутації в суді

Кожна справа є індивідуальною. Обираючи свою правову позицію і стратегію, варто зважати на всі обставини, а тому для початку наведемо цікавий приклад, що мав місце у нашій практиці.

Позивач у справі є посадовою особою великої компанії, яка здійснює будівництво об'єкта нерухомості. Наш клієнт – відповідач у справі також є представником власника цієї компанії і здійснює контроль за проведенням процесу будівництва.

Тобто наявна ситуація, коли спільної мови не змогли знайти представники забудовника між собою. На думку позивача, відповідач поширив інформацію стосовно ОСОБА_1 (усно на службовій нараді, на якій позивач був відсутній, та в електронному листуванні) про те, що з його вини акти виконаних робіт за Договором генпідряду складають за завищеною ціною, ніж є насправді, а на різницю ОСОБА_1 будує собі будинки, які потім продає, та озвучено повідомлення, далі пряма мова: "ОСОБА_1 строит дачи... оплатил акт и появилась дача".

Дізнавшись, що позивач готує позов до суду, відповідач звернулася до нього з листом із застереженнями. Однак, на думку позивача, у зазначеному листі відповідач також поширила недостовірну інформацію про те, що позивач із використанням свого службового становища вчиняє тиск на інших осіб для надання ними показань свідка.

Зокрема, позивач стверджує, що інформація з електронного листа відповідача, а саме: "Данные показания были составлены со слов ОСОБА_6 под давлением с Вашей стороны при использовании служебного положения. Давление связано с возможностью Вами влиять на оплаты по сервисному обслуживанию ООО "...", с которым заключен договор на сервисное обслуживание" є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Таким чином, позивач звернувся з позовом до суду, у якому на підтвердження своєї позиції надав нотаріально засвідчені заяви свідків, а також роздруківку електронного листа. Крім того, повідомив, що у його власності відсутні будь-які дачі, садові будинки тощо, останній не має судимостей, не перебуває в розшуку.

Особливості розгляду вказаної справи пов'язані також із тим, що, як з'ясувалося, позивач у справі є родичем власника забудовника (саме власник найняв відповідача контролювати будівництво), а також із тим, що рішення у справі матиме вплив і на ділову репутацію клієнта, і можливість працювати в цій великій компанії.

Наведене мало вплив на вибір тактики захисту клієнта, а також обмежувало у виборі способів доказування.

Зокрема, у цій справі представники відповідача не могли обрати агресивну тактику захисту, яка полягала б у збиранні доказів, що підтверджували б неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків, завищення ціни в актах виконаних робіт, наявність земельних ділянок та здійснення на них будівництва (це можна було довести).

Не було отримано погодження від клієнта щодо проведення лінгвістичної експертизи висловлювань, які наведено в позовній заяві, та допиту інших свідків, крім залучених позивачем.

З огляду на зазначене, значну увагу довелося приділити якісному допиту свідків позивача з емоційною складовою, оскільки їх письмові заяви власне й визначив позивач як підставу позову.

Допитуючи свідків, необхідно було установити: чи чітко й точно вони запам'ятали висловлювання відповідача; які інші висловлювання вони запам'ятали так само чітко й точно; чому письмові заяви свідків ідентичні; чи складали вони ці заяви самостійно; чи наявні тривалі й дружні стосунки між позивачем і свідками; чи перебувають свідки у безпосередній або опосередкованій залежності від позивача; чи існував конфлікт між позивачем та відповідачем до моменту подання позову у справі.

Наведене надало б змогу підтвердити, що показання свідків не можна вважати достовірними доказами (на підставі яких можна установити дійсні обставини справи), що, власне, й було успішно зроблено.

Під час допиту свідків було встановлено, що показання свідків (письмові заяви) склали не свідки, а інші особи; між свідками і позивачем існують тривалі дружні стосунки; між позивачем і відповідачем існували конфліктні відносини; показання свідків щодо висловлювань відповідача різняться і містять суперечності як між собою, так і між їх письмовими заявами.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

До того ж, керуючись п. 4 ч. 3 ст. 411 ЦПК України, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів є підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, удалося переконати суд, що показання свідків щодо поширення відповідачем негативної інформації про позивача, що принижує його честь і гідність, не можна вважати допустимими й достовірними доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оскільки інших доказів позивач не надав, зважаючи на те, що пояснення свідків було дискредитовано, увагу суду звернули на те, що надані письмові заяви свідків не можна вважати також і достатніми доказами у справі.

Таким чином, у задоволенні позову було відмовлено, а права клієнта захищено, що вкотре підтверджує – стара добра школа якісного допиту свідків працює.

Тепер зупинимось на тому, що потрібно враховувати під час розгляду справи щодо захисту гідності, честі та ділової репутації в суді.

Конституцією України як основним законом держави закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Положення, що стосуються честі, гідності та ділової репутації, наведено і в інших статтях Конституції України (ст. ст. 21, 41, 68), а також Цивільному кодексі України, законах України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".

Перші спроби щодо надання роз'яснень у такій категорії справ зробив Пленум Верховного Суду України ще у 1990 році в постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.90 р. № 7.

У 2009 році на зміну цій постанові прийшла постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 р. № 1 з новими роз'ясненнями.

Зокрема, у зазначеній постанові Пленум надав визначення понять "гідність", "честь" та "ділова репутація", якими суди користуються й сьогодні. А також указав, сукупність яких обставин становить юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації.

Як показують численні огляди судової практики Верховного Суду в цій категорії справ, а також різноманітні рейтинги, збірки найважливіших судових рішень від адвокатів, адвокатських об'єднань та інших осіб, які надають юридичні послуги, наразі спори в такій категорії справ є не менш актуальними та інколи надзвичайно резонансними.

Не останньою мірою зростання кількості судових справ щодо захисту гідності, честі та ділової репутації пов'язано з диджиталізацією суспільства. Зокрема, з'явилася можливість як поширювати інформацію серед необмеженої кількості людей, так і фіксувати таке поширення.

Крім того, у цій категорії справ доволі поодинокі випадки застосування інституту досудового врегулювання спору, тому майже всі справи вирішують у судовому порядку.

Для початку розглянемо основні моменти, на які потрібно звернути увагу у справах щодо захисту гідності, честі та ділової репутації.

По-перше, слід зазначити, що відповідно до сталої практики Верховного Суду всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, які розглядають у порядку господарського судочинства (постанова ВП ВС від 03.04.2019 р. у справі № 750/2052/16-ц).

По-друге, спростування підозр про вчинення кримінального правопорушення, доказів, наявних у кримінальному провадженні, спростування набуття статусу підозрюваного тощо не підлягають судовому розгляду за правилами жодного судочинства (постанова ВП ВС від 30.06.2020 р. у справі № 333/6816/17).

Крім того, звертаємо увагу, що в судовій практиці вже сформовано правові позиції щодо того, хто є належним позивачем у справах про захист гідності, честі та ділової репутації (далі – дифамаційні справи).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права (постанова КЦС ВС від 20.03.2019 р. у справі № 522/16923/16-ц).

У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи (постанова КЦС ВС від 20.03.2019 р. у справі № 522/16923/16-ц).

Водночас відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також є автором цієї інформації.

Якщо поширення оспорюваної інформації здійснювали посадова чи службова особи, для визначення належного відповідача необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа діє. Якщо посадова чи службова особа діє не від імені юридичної особи і не під час виконання посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона (постанова ВП ВС від 03.04.2019 р. у справі № 750/2052/16-ц).

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити й зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можна витребувати відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет (постанова ВП ВС від 12.11.2019 р. у справі № 904/4494/18).

Якщо позовні вимоги стосуються спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем є засновник друкованого засобу масової інформації (постанова КЦС ВС від 20.02.2019 р. у справі № 203/3104/15-ц).

У справах про визнання поширеної інформації недостовірною важливе значення має з'ясування, є така інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням. Наведене обумовлено тим, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Разом із тим, якщо зміст і характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, таку інформацію або її частину не можна вважати оціночним судженням, оскільки не є результатом суб'єктивної оцінки.

Оціночні судження зі свого боку не підлягають спростуванню й доведенню їх правдивості, оскільки є розумовим актом, що має оціночний характер і виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, упевненість чи сумнів. Часто оціночні судження пов'язані з висловлюванням критики та наданням оцінки діям.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 "Інститут економічних реформ" проти України", де вказує відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями та зауважує, що для того щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Під час доказування у дифамаційних спорах потрібно враховувати, що частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності), виключено на підставі Закону України від 27.03.2014 р. № 1170-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", що набув чинності 19 квітня 2014 року.

Таким чином, позивач не звільнений від доведення позову щодо: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.

Доказування у такій категорії справ здійснюють відповідно до Глави 5 Цивільного процесуального кодексу України. Щодо певних особливостей, то можна звернути увагу, що як докази можна використати висновок експерта у сфері телекомунікацій, проведення лінгвістичної експертизи (авторознавчої або семантико-текстуальної).

Ілля Костін, адвокат, партнер ЮФ "Правовий Альянс"
Роман Печенюк, молодший юрист ЮФ “Правовий Альянс”

Спеціально для ЮРИСТ & ЗАКОН, ЛІГА:ЗАКОН