Відносно уточнення об'єктів оподаткування представників нерезидентів в України

Євген Щеглов, Старший юрист ЮК «Правовий Альянс»

З метою дослідження даного питання пропонується проаналізувати відповідну судову практику.

Державна податкова інспекція провела перевірку представництва нерезидента в Україна, що не веде господарську діяльність. По результатам перевірки були донараховані суми податків та виписані податкові повідомлення-рішення. Позиція ДПІ полягала в тому, що Представництво занизило суму податку з доходу з джерелом його походження в Україні за період, що перевірявся шляхом безпідставного заповнення рядків «Понесенні витрати» відомостями про кошти, що звільнені від оподаткування або оподатковуються за спеціальними ставками відповідно до міжнародних договорів України.

Одним з аргументів податкова інспекція вважала той факт, що відповідно до законодавства, постійним представництвом вважається постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. При перевірці працівникам податкової служби стала доступна кореспонденція, зокрема, листування між представництвом та центральним офісом компанії. В листі центрального офісу до представництва мета його діяльності була сформульований наступним чином: «…основною діяльністю Представництва є торгівля лікарськими засобами». В той же час по факту торгівля лікарськими засобами представництвом не здійснювалась.

Представництво компанії-нерезидента в Україні звернулося до адміністративного судуз позовом про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі актів проведення планових перевірок, які не було відкликано в ході перегляду в порядку адміністративної процедури.

Проте судом було встановлено, що на той час проводилися клінічні дослідження одного з лікарських засобів, виробником якого є компанія, що є обов’язковим етапом процедури державної реєстрації лікарських засобів. Без державної реєстрації лікарського засобу його не можна вводити в господарський обіг на території держави. Виходячи з даних міркувань, дії представництва стосовно подачі відповідних заяв, документів та проведення згаданих досліджень були розцінені судом як елемент підприємницької діяльності – підготовка до реалізації лікарського засобу на території України. А у разі якщо через представництво повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента, то таке представництво вважається постійним, і такі представництва з метою оподаткування віднесені до платників податків з прибутку.

Результат іншої подібної судової справи був дещо іншим.

Дійсно, податкове законодавство розглядає як постійне представництво нерезидента, постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність. В той же час під господарською діяльністю особи розуміється будь-яка діяльність, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто, діяльність з метою державної реєстрації лікарських засобів або виробів медичного призначення та сукупність дій пов’язаних з нею, в тому числі укладання різного роду договорів, не може вважатись такою. За результатами комплексних дій, необхідних для цього, ця діяльність не приносить прибутку. Крім того, реєстрація лікарських засобів та виробів медичного призначення не завжди проводиться з метою подальшого ведення господарської діяльності та отримання прибутку.

Крім того, відповідно до Конвенції, укладеної між Україною та країною материнської компанії, утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності підготовчого або допоміжного характеру не вважається постійним представництвом.

В той же час, варто зазначити, що безоплатна роздача зразків товарів, сувенірної продукції, використання логотипів компанії на семінарах, тренінгах або іншого роду заходах і формують або підтримують обізнаність осіб про товари чи послуги або будь-яка інша інформація, що містить дані про компанію або її господарську діяльність.

Відповідного роду заходи мають бути цільовими і відповідати розробленій компанією рекламній стратегії, що передбачає собою необхідність їх відображення у відповідних підтвердних документах. Це є першою обов’язковою умовою для включення витрат на проведення такого роду заходів до складу витрат у податковому обліку. Другою умовою є те, що ці заходи та операції, пов’язані з ними, повинні чітко і однозначно підпадати під визначення реклами.

Умова щодо обов’язковості документування також поширюється і на заходи по дослідженню ринку (маркетинг) та перепродажну підготовку товарів і так само дає суб’єктам право витрати, пов’язані з проведенням цих заходів віднести до витрат у податковому обліку.